Розділ І

ВСТУП ДО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 1

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО У СИСТЕМІ ПРАВА

§1. Місце цивільного права в системі правових галузей

Радикальні економічні й політичні перетворення в суве­ренних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового гос­подарського механізму є ринок, який повинен перетвори­тися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних норматив­них актів, які складатимуть основу нової господарської сис­теми, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм влас­ності, яка відображає плюралізм відносин власності.

В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-гро­шові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб'єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти повинні створити рівні правові умови для діяльності това­ровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності.

Посилюється роль цивільно-правового договору в са­мостійній організації господарської діяльності суб'єктів то­варно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає його місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особ­ливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: пред­мет, метод правового регулювання і функції даної галузі.

Взаємодія галузей сучасного права забезпечує всебічне пра­вове регулювання суспільних відносин в Українській державі.

3

 

 

Цивільне право як самостійна галузь права також має відпо­відний предмет, метод цивільно-правового регулювання і функції.

§2. Предмет, метод і функції цивільного права

Оскільки цивільне право є самостійною галуззю сучасного права, то закономірно поставити питання: чим викликана необхідність його виділення у самостійну галузь?

Відповідь на це запитання слід шукати у з'ясуванні й роз­критті змісту суспільних відносин, які регулюються нормами цивільного права. Визначення ж кола цих відносин, у свою чергу, дозволить окреслити й предмет цивільного права.

Які ж суспільні відносини регулюються сучасним цивіль­ним правом?

Цивільний кодекс України (ЦК України) визначає, що ци­вільне законодавство регулює майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві, і по­в'язані з ними особисті немайнові відносини.

Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:

а) майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві;

б) особисті немайнові відносини.

Як бачимо, цивільне законодавство регулює не всі майнові відносини,, а лише певну їх частину: майнові відносини, зу­мовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві.

Тепер з'ясуємо, що входить до поняття майнових відносин, та окреслимо серед них ті, що складають предмет цивільно-правового регулювання.

1.Майнові відносини. Це конкретні вольові економічні відно­сини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ.

За змістом майнові відносини поділяються на три групи: а)і відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу; в) май­ново-організаційні. Перші дві групи регулюються цивільним правом, а третя (майново-організаційні відносини) — норма­ми інших галузей права.

А. Відносини власності, тобто майнові, закріплюють існую­чий розподіл матеріальних благ (засобів виробництва і пред­метів споживання), виражають статику власності. Відмітна риса цих відносин — володіння, користування і розпорядження матеріальними благами. Радикальна економічна реформа ви­магає реформування відносин власності. Для того, щоб роз-

4

 

 

крити потенціал суспільної власності і вийти на численні фор­ми господарювання, необхідно розкріпачити нашу економіч­ну систему, запровадивши різноманітні форми індивідуаль­ної власності громадян, а також колективної і державної влас­ності. Це якоюсь мірою дозволяє здійснити Закон України "Про власність” 1991 р., який регулює відносини власності громадян, трудового і селянського господарств, а також відно­сини колективної власності орендного підприємства, трудо­вого колективу, кооперативів, господарських товариств, ак­ціонерного товариства, господарських асоціацій, громадських і релігійних організацій. До державної власності в Україні належать загальнодержавна власність і власність адміністра­тивно-територіальних одиниць (місцева, муніципальна власність), а отже, й регулюються відносини загальнодержав­ної власності і власності адміністративно-територіальних оди­ниць. Закон України "Про власність” 1991 р., крім того, рег­ламентує відносини власності сумісних підприємств з участю юридичних осіб та іноземних юридичних осіб і громадян, а також відносини власності іноземних громадян, організацій і держав.

На подолання монополії державної власності, забезпечення громадянам реальної можливості бути власниками засобів і продуктів виробництва спрямоване законодавство про роздержавлення і приватизацію.

Б. Майнові відносини у галузі товарообігу — це відносини, зв'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матері­альних благ), наприклад, майнові відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, поставки. Майнові відносини в галузі товарообігу інакше називаються товарно-грошовими, оскільки виникають на базі товарного виробництва і відобра­жають рух товарів від виробника (або посередника) до спо­живача. Товарне виробництво використовується для створен­ня матеріальної зацікавленості трудових колективів держав­них підприємств, кооперативів, господарських товариств, ок­ремих громадян, трудових, селянських господарств в резуль­татах своєї діяльності. В умовах товарного виробництва діє закон вартості, і тому товарно-грошові відносини мають вар­тісний характер. Якщо співставити відносини власності і то­варно-грошові, то можна дійти висновку, що перші відобра­жають статику власності, другі — її динаміку.

Характерні ознаки товарно-грошових відносин:

А. Еквівалентно-платний характер. Класична форма прояву

5

 

 

закону вартості — еквівалентність. Це означає, що в товарно-грошових відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей:

діям продавця, який передає майно у власність, мають відпо­відати дії покупця, який платить відповідні грошові суми.

Б. Майнова відокремленість учасників відносин. Наприклад, майно державних організацій, які користуються правами юри­дичної особи, відокремлено від майна інших державних і кооперативних організацій, від майна окремих громадян, тру­дових і селянських господарств.

В. Учасники цих відносин є або власниками майна, або осо­бами, що володіють ним на праві повного господарського відання чи на праві оперативного управління.

2. Особисті немайнові відносини виникають у зв'язку із здійсненням особистих прав.

Термін "особисті права” вживається для позначення різно­манітних суб'єктивних прав, які належать громадянину або соціальному утворенню. В даному випадку маються на увазі особисті, немайнові права на блага, невіддільні від особи: жит­тя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, авторство. Вони індивідуа­лізують особу, втілюють її морально-політичну оцінку з боку суспільства. Зазначені особисті права поділяються на групи:

а) особисті права, пов'язані з майновими, наприклад, осо­бисті права авторів творів в галузі науки, літератури і мистец­тва, наукових відкриттів, винаходів, раціоналізаторських про­позицій;

б) особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто не пов'язані з ними, наприклад, право на ім'я, честь, гідність, на листи, щоденники, записки.

Діюче цивільне законодавство (ст.1 ЦК України) регулює обидві названі групи немайнових відносин. При цьому осо­бисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, підля­гають цивільно-правовій регламентації, оскільки інше не пе­редбачено законодавчими актами або не випливає із суті осо­бистого немайнового відношення.

Однак питання про те, що діюче цивільне законодавство регулює осо­бисті немайнові відносини, не зв'язані з майновими, по-різному вирі­шується в юридичній літературі. Так, висловлювалася думка, що такі відно­сини лише охороняються цивільним правом від можливих порушень, а оскільки предмет будь-якої галузі права визначається колом відносин, які регулюються (а не охороняються) нею, то особисті відносини, не зв'я­зані з майновими, є предметом не цивільного, а інших галузей права. В даному випадку ми солідарні з тими юристами, які підтримують позицію

6

 

 

законодавця. Відомо, що залежно від того, в результаті яких дій (правомірних чи неправомірних) виникають цивільно-правові відносини, вони поділяються на регулятивні й охоронювальні. Відносини, що виникають в зв'язку з порушенням права на ім'я, честь, гідність, є охоронювальними. Наприклад, в результаті розгляду судової справи за позовом гр.Т. до редакції журналу "Крокодил” про спростування відомостей, які порочили його честь, було поновлено право на честь гр.Т. А це, в свою чергу, забезпечило охорону, наприклад, трудових відносин за участю гр.Т. Вказане відношення досить повно врегульоване чинним цивільним законодавством, де передбачені його суб'єкти, об'єкти, права та обов'язки. Саме тому важко погодитись з думкою, що особисті немайнові відносини, не зв'язані майновими, не є предметом цивільно-правового регулювання.

Крім того, на користь позиції законодавця свідчать норми цивільного права, які регулюють особисті немайнові відносини, не зв'язані з майновими, в їх непорушеному стані. Наприклад, ст.511 ЦК України передбачає умови опублікування, відтворення і розповсюдження творів образотворчого мистецтва, в якому зображено іншу особу. Цивільні кодекс інших держав СНД, наприклад ст.491 ЦК Казахстану, ст.540 ЦК Узбекистану, регулюють відносини, пов'язані із здійсненням права на листи щоденники, записки.

Цивільне законодавство регулює зазначені вище майнові і особисті немайнові відносини:

а) юридичних осіб між собою;

б) громадян з юридичними особами;

в) громадян між собою.

Учасниками відносин, що регулюються нормами цивільного права, можуть бути також інші соціальні утворення: республіки, автономні утворення й адміністративно-територіальні одиниці.

Відносини власності, а також майнові в їх товарно-грошовій формі й особисті немайнові об'єктивно потребують певних форм правового регулювання. Форми правового регулювання обираються законодавцем не довільно, а виходячи із соціаль­но-економічної природи цих відносин.

Своєрідність форм цивільно-правового регулювання скла­дає метод, що включає цивільно-правові засоби й заходи фор­мування поведінки окремих осіб та колективних утворень (ус­танов, підприємств, організацій). Якщо предмет цивільно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивіль­но-правового регулювання — як відповідні суспільні відно­сини ним регулюються.

7

 

 

 

В чому полягають ознаки методу цивільно-правового регу­лювання суспільних відносин? Вони відображені в загально­му юридичному положенні суб'єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, в диспозитивних нача­лах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-пра­вових санкцій.

Загальне юридичне положення суб'єктів цивільних прав і обов'­язків, Суб'єкти цивільного права знаходяться по відношенню один до одного в юридичне однаковому становищі. Юридична рівність сторін у цивільно-правовому відношенні є правовим виразом економічної рівності учасників товарно-грошових відносин. У товарно-грошових відносинах відбувається, як пра­вило, обмін рівних вартостей. Законодавець, обираючи право­ву форму регулювання товарно-грошових відносин, звичайно, не міг не врахувати економічної вартісної рівності сторін цих відносин. Вартісна рівність товароволодільців втілилась у юри­дичній рівності учасників цивільно-правового відношення.

Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна з сторін має свій комплекс прав і обов'язків і не підпорядкована іншій. Тому майнові відносини, що грунтуються на адміністратив­ному підпорядкуванні однієї сторони іншій, не є предметом цивільно-правового регулювання. До них цивільне законо­давство не застосовується (ст.2 ЦК України).

Специфіка юридичних фактів у цивільному праві. Коло юри­дичних фактів, специфічних для тієї чи іншої галузі права, зрештою визначається характером суспільних відносин, що регулюються нею. Відомо, що товарне виробництво приво­дить до товарообігу, тобто руху матеріальних благ від одного товароволодільця до іншого. При цьому відносини товаро­обігу виникають, оскільки товароволодільці, які є власника­ми або такими, що мають право повного господарського відан­ня чи право оперативного управління на матеріальні блага, виявляють волю на їх передачу (купівлю-продаж, обмін тощо). Ця особливість товарно-грошових відносин у значній мірі визначила коло юридичних фактів в цивільному праві.

Ось чому характерними юридичними фактами, які пород­жують цивільні права й обов'язки, є дії громадян, організацій (ст.4 ЦК України). Це прояв їхньої волі зовні. Основним ви­дом таких дій є угоди. Для цивільного права характерне ви­никнення цивільно-правових відносин в результаті вольових дій (договорів, односторонніх угод тощо) їх учасників. У про­цесі радикальної економічної реформи змінюються форми і методи організації матеріально-технічного забезпечення, відбу-

8

 

 

вається рішучий перехід від централізованого розподілу мате­ріальних ресурсів до оптової торгівлі засобами виробництва і вільного продажу товарів на ярмарку. За цих умов значно підвищується роль господарських договорів (поставки, пере­везення) як юридичних фактів, що породжують відповідні цивільні права та обов'язки між організаціями.

Диспозитивні начала в цивільному праві надають можливість вибору між кількома варіантами поведінки в межах, встанов­лених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав і обов'язків, розпоряджатися суб'єктивними правами на свій розсуд. Диспозитивні начала, зокрема, втілю­ються у диспозитивних нормах. Наявність останніх пояснюється особливостями відносин власності, товарно-грошових відно­син, що становлять предмет цивільно-правового регулювання. Так, у товарно-грошові відносини суб'єкти вступають за своєю волею, яка, поряд з нормами цивільного права, безпосередньо впливає на формування змісту цивільних прав та обов'язків.

Це означає, що цивільний закон надає суб'єктам цивільно­го права можливість в певних межах своєю волею, на свій розсуд врегулювати зміст цивільних прав і обов'язків. У зв'яз­ку з цим договір і одностороння угода є не тільки юридични­ми фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов'язків.

Правила диспозитивних норм застосовуються лише у ви­падках, коли учасники правовідносин своєю волею не виро­били іншої умови з питання, розв'язаного у даній нормі. До диспозитивних норм слід віднести правила ст.ст.128,171,185,214 та інші статті ЦК України.

Особливості цивільно-правових санкцій. Майновий характер відносин, які регулюються цивільним правом, наперед визна­чає відновну функцію цивільно-правових санкцій і, зокрема, відповідальності, а також її форми: відновлення становища, яке існувало до порушення права, відшкодування збитків, сплата штрафних санкцій.

Відновна функція цивільно-правової відповідальності вка­зує на існування у цивільному праві в ряді випадків відпові­дальності без вини.

Особливості методу цивільно-правового регулювання — це юридичний вираз економічних особливостей суспільних відно­син, що становлять предмет цивільного права.

Функції, поряд з методом правового регулювання і принци­пами права, становлять правові категорії, які відображають елементи змісту сучасного права і характеризують його в ціло-

 

9

 

 

му. Відповідно, функції сучасного цивільного права разом з методом цивільно-правового регулювання суспільних відно­син і галузевими принципами виражають соціальне призна­чення сучасного цивільного права, своєрідність форм цивіль­но-правового регулювання.

Функції сучасного цивільного права — це певні напрямки впливу цивільно-правових норм, обумовлені змістом суспіль­них відносин (власності, товарно-грошових, особистих немайнових), що включені до предмета цивільно-правового регу­лювання.                                  

Цивільне законодавство, цивілістична наука, практика роз­різняють такі функції: регулятивну, охоронну, попереджуваль­но-виховну, попереджувально-стимулюючу.

Реалізація регулятивної функції забезпечує врегулювання   нормами цивільного права відносин власності, товарно-гро­шових, а також особистих немайнових. Наприклад, ст.ст.224-229 ЦК України виконують регулятивну функцію., оскільки правила зазначених статей регламентують товарно-грошові відносини з приводу купівлі-продажу майна і, отже, передба­чають права й обов'язки покупця й продавця, наслідки неви­конання сторонами своїх обов'язків, відповідальність продавця за відсудження проданої речі у покупця. Теж саме можна ска­зати про переважну більшість цивільно-правових норм, в яких реалізується регулятивна функція. Чинність охоронної функції забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особи­стих прав. Наприклад, ст.440 ЦК України виконує охоронну функцію, бо за її допомогою може бути відновлено майнове становище, наприклад, громадянина, право власності якого на певну річ порушено внаслідок її знищення. Відповідно до цієї статті шкода, заподіяна майну громадянина, підлягає відшкодуванню з боку правопорушника в повному обсязі. Чимало цивільно-правових норм виконують охоронну функ­цію, в тому числі норми, присвячені цивільно-правовим до­говорам: купівлі-продажу, поставці, майновому найму тощо. Цивільно-правові норми, які передбачають охоронні позадо­говірні зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного придбання чи збереження майна за рахунок коштів іншої особи, головним чином виконують охо­ронну функцію (ст.ст.440-466, 467-468, 469-471 ЦК України).

Попереджувально-виховна функція тісно зв'язана з охорон­ною. Попереджувально-виховний ефект досягається через інститут цивільно-правової відповідальності. Сам факт існу­вання цивільно-правових норм про відповідальність позитив-                                                                 10