Розділ І Зобов'язальне право. Загальні положення

Глава І Зобов'язальне право і зобов'язання

§ І. Поняття і система зобов'язального права

Частину предмета цивільного права становлять майнові відносини в галузі товарообороту та майнові відносини, що виникають внаслідок заподіяння шкоди здоров'ю особи і майну громадянина чи організації.

Майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, набувають характеру цивільно-правових зобов'язальних відносин або цивільно-правових зобов'язань. Разом з тим термін "зобов'язання” вживають і в іншому значенні, розуміючи під зобов'язанням обов'язок, борг якоїсь особи. Зобов'язанням також називають документ (боргову розписку), в якому зафіксовано чийсь обов'язок, наприклад, повернути позикову суму грошей.

Як же регулюються нормами цивільного права майнові відносини в галузі товарообороту, а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди? В їх регламентадії виявляються ознаки методу цивільно-правового регулювання:
1) юридична рівність учасників цивільно-правових відносин; 2) договірний та планово-договірний, якщо видання актів планування за законодавством тягне настання цивільно-правових наслідків, характер цивільно-правових відносин; 3) певна свобода розсуду при встановленні цивільних прав і обов'язків; 4) майновий характер цивільно-правових санкцій і позовний спосіб захисту цивільних прав. Нижче охарактеризовано наведені ознаки зобов'язань.

По-перше, в зобов'язаннях суб'єкти мають юридична рівне положення. Відомо, що юридична рівність сторін — це правовий вираз вартісної рівності їх у товарно-грошових відносинах, які мають еквівалентно-платний характер. У товарно-грошових відносинах повинен відбуватись обмін рівних вартостей. Відхилення від вартісної рівності в товарно-грошових відносинах обумовлені політикою цін. Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожний із суб'єктів у зобов'язанні має права та обов'язки і не підпорядкований іншому суб'єкту. Наприклад, у зобов'язанні купівлі-продажу продавець і покупець мають права та обов'язки, і у відносинах між ними немає елементів влади і підпорядкування.

З

По-друге, переважна більшість зобов'язань за участю громадян виникає з договорів; зобов'язання між організаціями також виникають з договорів, а у випадках, передбачених нормативними актами, —- з актів планування і договорів.

По-третє, зміст прав і обов'язків суб'єктів зобов'язань визначається не тільки згідно з вимогами імперативних (обов'язкових) норм цивільного законодавства, а й за розсудом суб'єктів зобов'язання. Тому поряд з імперативними є диспозитивні норми, які надають суб'єктам зобов'язань можливість визначити зміст прав і обов'язків за власним розсудом. Разом з тим диспозитивні норми містять певні правила поведінки. Останні застосовуються у тих випадках, коли суб'єкти своєю волею не визначили зміст відповідних прав і обов'язків. Наприклад, сторони у договорі купівлі-продажу вправі на власний розсуд визначити момент виникнення права власності у покупця майна. Якщо ж вони не визначили його, тоді право власності на майно у покупця визначається за правилом диспозитивної норми на підставі частини першої статті 128 ЦК України (Цивільний кодекс, прийнятий Верховною Радою України від 18 липня 1963 р. і чинний з 1 січня 1964 р., нині діє в редакції зі змінами та з урахуванням ряду нових законодавчих актів).

По-четверте, зобов'язання мають санкції. Для реалізації санкції суб'єкт зобов'язання, чиє право порушено, вправі звернутися з позовом у суд або арбітражний суд.

Після того як з'ясовано коло майнових відносин, що є зобов'язаннями, і виявлено та розкрито ознаки цивільно-правового регулювання їх, визначимо поняття зобов'язального права.

Зобов'язальне право — це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообороту(обігу), а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди за участю організацій і громадян.

Норми зобов'язального права є важливою і найбільш значною частиною цивільного законодавства. Так, у Цивільному кодексі України з 572 статей 321 стаття присвячена зобов'язанням. Зобов'язальне право має загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми, які передбачають правила, що поширюються на всі зобов'язання. Маються на увазі норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань, виконання зобов'язань, про відповідальність суб'єктів за порушення зобов'язань та припинення зобов'язань. Особлива частина зобов'язального права містить норми, які регулюють окремі види зобов'язань.

Розглянемо систему зобов'язального права. Елементами її структури, як і в системі цивільного права, є зобов'язально-правові

4

норми та інститути, розташовані у певній послідовності.

Загальні положення про зобов'язання сформульовані в першому підрозділі III розділу ЦК України. У шести главах цього підрозділу передбачені правила про підстави виникнення зобов'язань (гл.14), виконання зобов'язань (гл.15), види забезпечення виконання зобов'язань (гл.16). Глава 17 встановлює правила уступки вимоги і переводу боргу. Підставам і обсягу відповідальності за порушення зобов'язань присвячена глава 18. Правила про підстави припинення зобов'язань містяться в главі 19.

Окремі види зобов'язань урегульовані в другому підрозділі III розділу ЦК України. Основне місце серед видів зобов'язань належить договірним зобов'язанням. Цивільний кодекс України передбачає більше двадцяти цивільно-правових договорів, які породжують відповідні договірні зобов'язаннл і пов'язані з такими інститутами зобов'язального права, як купівля-продаж (гл.20), поставка (гл.23), державна закупівля сільськогосподарської продукції (гл.24), майновий найом (гл.25), підряд (гл.28), підряд на капітальне будівництво (гл.29) тощо. Норми, передбачені у главах другого підрозділу III розділу ЦК України, регулюють правомірну економічну діяльність громадян і організацій, пов'язаних між собою відповідними відносинами, спрямованими на передачу майна, виконання робіт, надання послуг, сплату грошей, тобто йдеться про регулятивні відносини, що становлять зміст товарообороту (обігу). Решту норм, що регулюють окремі види зобов'язань, можна визначити як реакцію держави на порушення суб'єктивних цивільних прав, тобто на правопорушення. До них належать: зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл.40), і зобов'язання, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (гл.42). За допомогою цих зобов'язань здійснюється цивільно-правовий захист порушених цивільних прав. Вони істотно відрізняються від договірних зобов'язань. Підставами виникнення їх є неправомірна діяльність, а не договір. Тому вони називаються позадоговірними зобов'язаннями. Крім того, вони спрямовані на захист порушених цивільних прав і, отже, є охоронними. До позадоговірних зобов'язань належать також зобов'язання, що виникають внаслідок рятування колективного або державного майна.

§ 2. Поняття і елементи зобов'язання

У цивільному законодавстві та юридичній літературі так визначено поняття зобов'язання: в силу зобов'язання одна сторона

5

(боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. З цього визначення випливає, що в будь-якому зобов'язанні розрізняються такі елементи, як суб'єкти, об'єкт і зміст зобов'язання. Зазначені елементи не тільки забезпечують індивідуалізацію зобов'язання у кожному конкретному випадку, вони також дають змогу індивідуалізувати зобов'язання як різновид цивільно-правових відносин. Розглянемо суб'єкти, об'єкт і зміст зобов'язання.

Суб'єкти зобов'язання завжди конкретні. Це кредитор і боржник. Кредитором називають особу, якій належить право вимоги. Боржник — особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Наприклад, за договором купівлі-продажу покупець вправі вимагати передачі йому речі тільки, як правило, продавцем, а останній зобов'язаний передати річ покупцеві. Таким чином, кредитор і боржник пов'язані між собою правами і обов'язками. Кредитор вправі свої вимоги пред'явити тільки боржникові. Він же виконує свої обов'язки кредитору. Іноді в зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників. Наприклад, кілька осіб спільно заподіяли шкоду. Тут на боці боржника (заподіювача) — кілька осіб. Інший приклад. Два кооперативи уклали договір підряду і зобов'язались виконати певну роботу за завданням замовника. Нарешті є зобов'язання, в яких беруть участь кілька кредиторів і кілька боржників. Отже, суб'єктний склад зобов'язань може характеризуватися множинністю кредиторів чи боржників або кредиторів і боржників.

За суб'єктним складом зобов'язальні відносини відрізняються від відносин власності. В останніх носій суб'єктивного абсолютного права — власник — вправі вимагати від кожного й усіх суб'єктів не порушувати його права власності. У відносинах власності один суб'єкт — власник — завжди конкретна особа. Щодо зобов'язаних осіб, то це невизначено велика кількість громадян і організацій, які повинні утримуватись від порушення права власності. За визначеністю кола зобов'язаних осіб зобов'язальні відносини і відносини власності — це різні види цивільно-правових вщносин: зобов'язання — відносні правовідносини, а відносини власності — абсолютні правовідносини.

Об'єкти зобов'язань, як і кожного цивільно-правового відношення,—це те, на що спрямовані права і обов'язки суб'єктів. Так, кредитор вправі вимагати від боржника вчинення дій. Боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші. Звідси можна зро-

6

бити висновок, що права кредитора і обов'язки боржника спрямовані на дії. Отже, об'єктами зобов'язань є дії. У відносинах власності права власника та обов'язки громадян і організацій спрямовані на річ. Об'єктами відносин власності є речі. Тому відносини власності інакше називають речовими відносинами.

Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора і обов'язки боржника. Вони мають найрізноманітніший характер. Ця різноманітність потребує упорядкування за допомогою певних класифікаційних ознак. За змістом виділяють зобов'язання, спрямовані на:

— передачу майна — маються на увазі, по-перше, зобов’язання, спрямовані на передачу майна у власність на підставі договорів купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, позики, довічного утримання, і, по-друге, зобов'язання у зв'язку з передачею майна у тимчасове користування на підставі договорів майнового найму, найму жилого приміщення, безоплатного користування майном;

— виконання робіт на підставі договорів підряду, побутового замовлення, підряду на капітальне будівництво, договорів про сумісну діяльність;

— надання послуг на підставі договорів перевезень, страхування, доручення, комісії, схову;

— сплату грошей на підставі договорів позики, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунку;

— відшкодування шкоди, заподіяної в результаті протиправних дій, а також шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок рятування об'єктів державної і колективної власності;

— повернення безпідставно придбаного майна і на передачу безпідставно збереженого майна.

§ 3, Санкції зобов'язання

Виконання обов'язку боржником залежить від його волі. Практиці відомі випадки, коли боржник не виконує або частково не виконує своїх обов'язків. Як кредитору впливати на боржника, щоб примусити його виконати свій обов'язок? Формою впливу на несправного боржника є застосування санкцій зобов'язання. Законодавство передбачає різні санкції: відібрання індивідуально визначеної речі у боржника і передачу її кредиторові, відшкодування збитків, стягнення неустойки, пені тощо. Ці та інші санкції здійснюються шляхом подачі кредитором позову до суду або до арбітражного суду. А якщо кредитор пропустив строк позовної давності? Чи зберігається суб'єктивне право кредитора

7

і як забезпечити його здійснення в цьому випадку? Єдиної відповіді на ці запитання в літературі немає. Вважаємо, що і після закінчення строку позовної давності зберігається суб'єктивне право кредитора. Проте за цих обставин субъективно право, що позбавлене позовного захисту, забезпечується іншим захистом, передбаченим частиною першою статті 82 та статтею 471 ЦК України. Зміст цього нового захисту полягає в тому, що добровільне виконання зобов'язання боржником після закінчення строку позовної давності не може бути витребуване ним назад.

§ 4. Підстави виникнення зобов'язань

Юридичні факти, з якими нормативні акти пов'язують виникнення зобов'язань, називаються підставами виникнення зобов'язань. За статтями 4, 151, 152 ЦК України до них належать: договори; адміністративні акти, в тому числі акти планування, коли видання таких актів тягне в силу законодавства настання цивільно-правових наслідків; заподіяння шкоди іншій особі; придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

Договір — це згода двох і більше осіб, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

В умовах переходу до ринкової економіки значно зросла роль договору, в тому числі господарського договору. Це обумовлено докорінною зміною форм і методів організації матеріально-технічного забезпечення підприємств на підставі переходу від централізованого розподілу матеріальних ресурсів до оптової торгівлі засобами виробництва і вільного продажу товарів на ярмарках, розвитку прямих тривалих господарських зв'язків. За цих умов у законодавстві закріплюються лише основні принципи, які визначають відносини підприємств при укладенні відповідних договорів. Водночас розширюються права підприємств щодо визначення умов договору, формування господарських зв'язків. Договір є основним документом, який передбачає права і обов'язки сторін. В усіх галузях національного господарства (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо) суб'єкти господарської діяльності вступають в економічні відносини з приводу виконання робіт по створенню основних і оборотних фондів, поставки продукції (товарів), перевезення вантажів, створення (передачі) науково-технічних розробок, постачання електричної і теплової енергії шляхом укладення договору. Отже, договір в зазначених випадках є підставою виникнення зобов'язань. В міру того як ринкова економіка буде набирати сили, соціальне зна-

8

чення договору як правової форми товарно-грошових відносин зростатиме.

Адміністративні акти. Адміністративний акт — це індивідуальний акт компетентного органу державного управління, спрямований на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Цей акт тягне настання цивільно-правових наслідків, якщо це передбачено відповідними нормативними актами. Наприклад, таким адміністративним актом є ордер на жиле приміщення. Він породжує право громадянина-одержувача вимагати укладення з ним договору найму жилого приміщення (ст.61 Житлового кодексу України). Отже, житлові правовідносини як різновид цивільно-правових відносин виникають на підставі двох юридичних фактів: ордера і договору найму жилого приміщення. При цьому юридичне значення ордера полягає в тому, що він є підставою для укладення з житлово-експлуатаційною організацією договору найму жилого приміщення.

Заподіяння шкоди іншій особі. Цивільне законодавство головним чином регулює правомірну поведінку, діяльність. При цьому носії суб'єктивних абсолютних прав (наприклад, права власності) здійснюють їх за рахунок власної діяльності, не пов'язаної безпосередньо з діями інших громадян і організацій. Проте це не означає, що здійснення зазначених вище прав не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні несуть суб'єктивні абсолютні обов'язки і повинні утримуватись від порушення суб'єктивних абсолютних прав. Якщо ж суб'єктивне абсолютне право порушено, то застосовуються різні способи захисту порушених суб'єктивних абсолютних прав, у тому числі позадоговірні зобов'язально-правові способи. Якщо порушення суб'єктивного абсолютного права пов'язане з ушкодженням (наприклад, здоров'я), знищенням, руйнуванням, загибеллю (наприклад, майна), споживанням (наприклад, продуктів) об'єкта абсолютних прав, то потерпілий вправі вимагати від заподіювача шкоди відшкодування заподіяних збитків. Тут факт заподіяння шкоди є підставою виникнення позадоговірного (незалежно і крім договору) зобов'язання. Воно називається зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (ст.ст.440—466 ЦК України).

Придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав. Розглянемо такий приклад. Залізниця видала вантаж організації, яка не є вантажоодержувачем за договором залізничного перевезення. Отже, фактичним одержувачем вантажу є особа, яка придбала вантаж (майно) за рахунок дійсного вантажоодержувача. Тоді останній набуває права вимагати від фактичного одержувача передати йому відповідне майно, яке

9

належить йому на праві власності або на підставі повного господарського відання чи на праві оперативного управління. Фактичний одержувач зобов'язаний повернути безпідставно придбане майно. Інший приклад. Громадянин, що мав на утриманні неповнолітню дитину, був оголошений померлим (ст.21 ЦК України). Відділ соціального забезпечення призначив неповнолітній дитині державну пенсію. Через кілька років з'явився громадянин, оголошений померлим. Якщо буде встановлено, що цей громадянин мав можливість повідомити про себе, але не зробив цього, то він зобов'язаний повернути державі суми, сплачені його дитині, оскільки він зберіг своє майно (гроші) за рахунок держави, яка замість нього забезпечувала його дитину.

Наведеш приклади дають змогу зробити кілька висновків. По-перше, вираз "за рахунок іншої особи” означає, що одночасно відбуваються два процеси: придбання або збереження майна однією особою і втрата майна іншою особою (потерпілим). По-друге, придбання або збереження майна є безпідставним, тобто не має достатньої підстави, встановленої нормативним актом або договором, чи здійснене на підставі, яка згодом відпала, наприклад, у зв'язку з визнанням угоди недійсною. За цих умов придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи є підставою виникнення позадоговірного зобов'язання, тобто зобов'язання, що виникає не з договору, а із зазначеного вище юридичного факту (ст.ст.469-471 ЦК України).